Університет мислення на руїнах університету культури

Автор | 01.02.2021

Праця Біла Рідінгса “Університет в руїнах” досі є ключовим текстом в осмисленні сучасного університету. Для нього сучасний університет – це університет на руїнах модерного університету. На його думку модерний університет – це є власне університет, а сучасний постісторичний університет – це інституція, яка утримується на руїнах модерного університету.

Він використовує аналогію старого італійського міста, де мають жити сучасні люди. Б. Рідінгс, розмежовує, як ми сказали модерний університет та постісторичний університет. Модерний університет – це інституція, яка орієнтована на відтворення ідеї, яка закладена в сенс його існування.

Тут Він розмежовує кантівське розуміння університету, як розвиток і плекання національного суб’єкта та гумбольдтівський університет, який орієнтований на створення та відтворення національної культури. Тоді університет стає схожим на машину для перетворенню раціонального або культурного об’єкта.

Це творення еліти, яка відповідає ідеалам держави, як найбільш, як вважалося, досконалого способу співжиття. З кризою національної держави, відбувається криза модерного університету. Руйнується національна держава за рахунок посилення глобалізації і транснаціональних корпорацій. Втрачається ідея університету і твориться університет безідейний та орієнтований на створення формальних показників. Такий університет він називає університетом досконалості. Це бюрократичний університет, в основі якого покладено адміністрування, орієнтоване на досягнення певних показників, які втілюються в різних рейтингах та показниках результативності.

Це те, щоб ми зараз сказали “робота на звіт”. Ми бачимо зараз ці симптоми сучасного університету, які перетворюють роботу викладача на створення результатів, які можуть бути відображені в звіті. Зовнішні формальні показники починають переважати над змістом. Наприклад, гонитва за публікаціями в журналах, які входять до наукометричних баз Scopus та Web of Science.

Модерний університет творив систему завершеного знання, який організувала філософія, а потім в англосаксонському світі літературознавство. Криза гуманітаристики, призвела, до закликів, щоб центруючим стали соціальні науки. На думку Б. Рідінгса в постісторичному університеті таку центруючу силу мають займати культурні дослідження, які академізують дослідження різних культурних форм без виокремлення єдиного предмету дослідження.Зразковий університет, на думку Б. Рідінгса, це університет-симулякр, і тому потрібно переходити до університету, в центрі якого не буде формування автономного суб’єкта, який здатний зайняти позицію, яка визначена державою, а створення середовища для спільного мислення, в якому не досягається консенсус, а кожен залишається собою і мислить, зважаючи на мислення іншого.

Він говорить, що має залишатися дослідження, викладання та адміністрування в сучасному університеті, але викладач – це людина-ритор, яка у відкритому діалогізмі співмислить, коли реакція іншого мислячого впливає і уточнює моє мислення, і де зберігається ідентичність кожного.Б. Рідінгс вказує, що з одного боку це знищує дисциплінарний фундамент, але з іншого боку, це дозволяє створити динамічну дисциплінарну структуру.

Це руйнує традиційну дисциплінарну структуру університету, але творить нову, яка постійно перебуває у зміні. Він закликає, щоб викладачі об’єднувалися в проектні групи, але після вичерпання дослідження, щоб ці групи розпадалися і щоб вони не перетворювались на нові квазі-факультети.Постісторичний університет – це університет, який існує на руїнах модерного університету, який перевідкривається в постійному педагогічному відношенні співмислення спільноти викладачів, спільноти викладачів та студентів.

Його відповідь на те, заради чого повинно існувати це співмислення – не заради досягнення істини, а заради досягнення справедливості. У співмисленні відбувається постійне відтворення педагогічного відношення, але не досягається наперед закладена ідея, заради якої існував модерний університет.

Автор: Віталій Хромець.